21.10.2015
+--------------------------------+
|                                |
+--------------------------------+
| ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ |
+--------------------------------+
|           ПОСТАНОВА            |
+--------------------------------+
|        02.10.2015  № 20        |
+--------------------------------+

Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини дев'ятої статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України"

Голова Верховного Суду України - Романюк Я.М. уніс на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини дев'ятої статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI), зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VIII), на підставі ухвал Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року в справах № 802/245/15-а та № 802/412/15а8415/2015 про звернення до Верховного Суду України з клопотанням для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини дев'ятої статті 129 Закону № 2453-VI, зі змінами, внесеними згідно із Законом № 76-VIII.

Пленум Верховного Суду України дійшов висновку щодо відсутності обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) частини дев'ятої статті 129 Закону України № 2453-VI, зі змінами, внесеними згідно із Законом № 76-VIII, виходячи з нижченаведеного.

1. Позивачі в зазначених справах звернулися до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративними позовами до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Головне управління Державної казначейської служби України, апеляційний суд Вінницької області, територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, - про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди.

Вінницький окружний адміністративний суд своїми постановами від 7 та 22 квітня 2015 року в задоволенні адміністративних позовів відмовив.

Не погоджуючись із указаними рішеннями, позивачі подали апеляційні скарги, у яких просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Позивачі зазначають, що відповідно до статті 129 Закону № 2453-VI (у редакції від 7 липня 2010 року) суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплати за вислугу років.

Посадовий оклад позивача з 1 січня 2014 року складався з 12 мінімальних заробітних плат. Натомість Законом № 76-VIII унесено зміни до Закону № 2453-VI, відповідно до яких статтю 129 Закону № 2453-VI доповнено частиною дев'ятою такого змісту:

"9. Судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць".

Таким чином, Законом № 76-VIII змінено розмір щомісячної суддівської винагороди судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку).

Позивачі зазначають про порушення їхніх конституційних прав і свобод у зв'язку з прийняттям Закону № 76-VIII. При цьому вони акцентують увагу, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Основний Закон має найвищу юридичну силу. Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилаючись на наведені положення Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року, № 4-рп/2007 від 18 червня 2007 року, № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року, позивачі наголошують, що не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Основним Законом України.

У зв'язку з цим автори позову також звертають увагу на те, що Конституцією України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме в разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Під час розгляду справи позивачі звернулися з клопотанням про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини дев'ятої статті 129 Закону № 2453-VI, зі змінами, внесеними згідно із Законом № 76-VIII.

Дослідивши матеріали справи, з метою досягнення визначеності в питанні про те, чи відповідають у контексті доводів позивачів окремі згадані положення Закону № 2453-VI, зі змінами, внесеними згідно із Законом № 76-VIII, наведеним вище положенням Конституції України, з метою з'ясування питання щодо конституційності цих положень Закону № 2453-VI, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивачів Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалами від 3 червня 2015 року звернувся до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону № 2453-VI, зі змінами, внесеними згідно із Законом № 76-VIII.

Відповідно до частини п'ятої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Абзацом другим пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який належить застосовувати в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до статті 150 Конституції України може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів та інших нормативно-правових актів.

Вивчивши надіслані Вінницьким апеляційним адміністративним судом ухвали від 3 червня 2015 року в справах № 802/245/15-а і № 802/412/15а8415/2015 та додані до них матеріали, Пленум Верховного Суду України зазначає.

2. Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI; при цьому питання суддівської винагороди врегульовано в статті 133 "Суддівська винагорода". Частиною десятою цієї статті встановлено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Отже, положення частини дев'ятої статті 129 Закону № 2453-VI, зі змінами, внесеними згідно із Законом № 76-VIII, з приводу якого звернувся Вінницький апеляційний адміністративний суд, наразі не є чинним, а чинною статтею 133 Закону № 2453-VI не передбачено здійснення виплат суддівської винагороди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати в розрахунку за повний календарний місяць.

Статтею 82 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" визначено підстави для порушення питання про відкриття конституційного провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав та свобод людини і громадянина.

Також відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 14 листопада 2001 року № 15-рп/2001, юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на чинні нормативно-правові акти.

Таким чином, спеціальний закон, відповідно до якого здійснюється конституційне судочинство, не передбачає підстав для відкриття провадження та розгляду справи за конституційним поданням, яке ґрунтується на нечинних нормах, що унеможливлює звернення Верховного Суду України з відповідним конституційним поданням.

Наведене вище дає підстави стверджувати, що єдиним шляхом захисту прав суддів є звернення їх за захистом до відповідного суду в загальному порядку (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України). Адже завданням саме адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, що діяло на момент виникнення спірних відносин у кожному конкретному випадку.

Водночас зазначаємо, що правову позицію Верховний Суд України висловить у разі звернення сторін із заявою про перегляд судового рішення в установленому процесуальним законом порядку, діючи на засадах верховенства права, виходячи з характеру спірних правовідносин та норми права, яка була чинною на момент їх виникнення.

3. Наразі питання стосовно розміру суддівської винагороди судді, який не здійснює правосуддя, урегульовано частиною десятою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд"), відповідно до якої суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді в щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Ураховуючи, що питання про конституційність зазначеного положення не порушується в ухвалах Вінницького апеляційного адміністративного суду, Верховний Суд України не досліджував його. Правову позицію Верховний Суд України висловить у разі звернення сторін із заявою про перегляд судового рішення в установленому процесуальним законом порядку, діючи на засадах верховенства права, виходячи із характеру спірних правовідносин та норми права, яка була чинною на момент їх виникнення.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 38, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

Визнати, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини дев'ятої статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", відсутні.

+-------------------------+--------------+
| Голова
Верховного Суду України | Я.М. Романюк |
+-------------------------+--------------+
+-------------------------+------------+
| Секретар Пленуму
Верховного Суду України | Ю.Л. Сенін |
+-------------------------+------------+

{Текст взято з сайту Верховного Суду http://www.scourt.gov.ua}