31.01.2015

Міністр соцполітики: Терористів на Сході не хвилюють проблеми людей, їх цікавить лише територія, навіть випалена і знищена

Міністр соціальної політики Павло Розенко розповів в інтерв’ю УНІАН як в оновленій Україні втілюються реформи, скільки витрат потребують «нові» проблеми і чи здатна країна забезпечити мінімальні умови для внутрішніх переселенців.

Міністр соціальної політики Павло Розенко зізнається, що, коли півроку тому зайшла мова про його призначення на цю посаду, він не надто зрадів такій кадровій  перспективі. Відомство завжди було одним з найбільш непопулярних в Уряді, бо питання заробітних плат, пенсій і пільг щороку здіймають дискусії та невдоволення суспільства. Втім, вже за місяць, Павло Розенко запевняв, що готовий до труднощів. Крім того, вважає, що йому пощастило більше, ніж попередньому очільнику міністерства.

Через півроку після призначення нового міністра, УНІАН поспілкувався з ним про те, як в оновленій Україні виконуються обіцянки і втілюються реформи, скільки витрат потребують «нові» проблеми і чи здатна країна, що знаходиться в економічній розрусі, забезпечити хоча б мінімальні умови для внутрішніх переселенців.

До свого призначення ви не надто хотіли обійняти посаду міністра. А як почуваєте себе зараз, через півроку?

Перед призначенням переговори велись не перший раз. Я тоді висловив свої аргументи, президент і прем’єр – свої. Ті речі, з якими я прийшов у Кабмін, отримали певні гарантії від глави держави і від глави уряду…

Про що йдеться?

Що ідеї, з якими я приходжу в міністерство, будуть реалізовуватись, що не буде перешкод.

Певна свобода дій?

Так. І свобода формування команди, і свобода принципів, з якими я йду. І, найважливіше, розуміння спільної команди, яку ми разом сформували в трикутнику Президент-Уряд-Верховна Рада. Найгірше для мене було - розуміння обмеження дій в силу якихось політичних процесів і повторення 2005 року, коли після перемоги Помаранчевої революції пішов розділ по лінії президент-прем’єр.

Але, якщо відмотати півтора місяці після призначення, мої сумніви і побоювання не справдилися. Я відчуваю єдність спільної роботи команди. В мене на сьогоднішній день немає песимізму щодо цього напрямку.

Маєте на увазі співпрацю по лінії президент-прем’єр? В тому числі… І в плані гарантій щодо формування команди, які мені надавалися, щодо можливості проводити свої чіткі ініціативи. Це все-таки реалізовано. Я, наприклад, пропонував речі по серйозній боротьбі з корупцією в системі соціального захисту. Після мого призначення ухвалені відповідні постанови уряду, завдяки чому ті корупційні ризики, які були в міністерстві раніше, фактично повністю ліквідовані.

Розкажіть детальніше. Про що йде мова?

Моя ідеологія – це те, що міністерство має формувати політику держави в соціальній сфері, а не займатися незрозумілими тендерами, закупівлями і бути бізнес-імперією. Свого часу це було зроблено для зрозумілих речей… Бо будь-який тендер – це можливість для зловживання. Тому, ще перед призначенням, я говорив президенту, що для мене мало просто прийти в Мінсоцполітики, замінити людей та проголосити, що корупцію подолано. Ми це проходили в 2005 році, коли замінили людей, але не змінили систему. В результаті, після приходу команди Януковича, корупційні схеми відновилися і розцвіли. Тому мій принцип був оснований на тому, що треба руйнувати саме корупційні моделі в соціальній політиці. Плюс – приводити чесних людей.

Наведу приклад: харчування дітей-чорнобильців. Міністерство, вибачте, займалось тим, що визначало підрядника, хто буде харчувати дитину, наприклад, в Сарнинському районі Рівненської області. Це хіба нормально?! Але все це робилось для того, щоб централізувати потоки. Тобто, на рівні міністерства тендери вигравали не безпосередні виконавці, а фірми, які брали на себе зобов’язання «організувати» харчування дітей.  А потім ці фірми-переможці заключали субпідряди із безпосередніми надавачами послуг з харчування… Таким чином державні кошти проганялися, по-суті, через фірми-прокладки.

Слід також зазначити, що раніше це були донецькі фірми, які, після подій на Майдані, швидко перереєструвалися і стали київськими, змінивши назви. Коли я прийшов в міністерство, взяв перелік організацій-переможців тендерів, побачив, що в харчуванні дітей нічого не змінилось: «на манеже - все те же…».  Тому мною було прийнято чітке рішення, що ми йдемо шляхом децентралізації, опускаємо всі тендери на місця. І тепер кожна область визначатиме самостійно не «організатора процесу», а безпосередньо виконавця.

А міністерство цей процес контролюватиме?

Саме так. Тепер у нас з’явилися функції контролю, чого досі не було. Схожа ситуація склалася і по програмі оздоровлення чорнобильців та дітей-інвалідів. Цим питанням теж раніше централізовано займались. Але як я об’єктивно можу визначити, яку саме дитину-інваліда з Житомирщини оздоровлювати і в якому санаторії це робити?

Ніхто не вимагав від міністерства змінювати такий стан речей. Довелося самостійно приймати такі рішення. І вони, з одного боку, спрямовані на боротьбу з корупцією, з іншого – на децентралізацію коштів і повноважень Міністерства. Це було одностайно підтримано Кабміном.

Але наскільки повноцінно децентралізація у соціальній сфері працюватиме? На сьогодні все це не дуже дієво. Наприклад, місцева влада скаржиться, що децентралізація відбувається лише на папері, декларативно…

Ніхто не ідеалізує той пакет реформ, що прийнято в парламенті. І урядом про це неодноразово говорилось. Це – не закінчення процесу реформування країни, а лише перший крок…

Наразі ми зробили невеликий крок щодо змін Бюджетного, Податкового кодексів, залишили певні місцеві збори на місцях. И, тим самим, трохи просунулись вперед у реформуванні країни.

Але, паралельно з процесом децентралізації бюджету загалом, в кожному міністерстві є програми, які можна і потрібно сміливо передавати на місця. У Мінсоцполітики ми таку роботу вже зробили. І, якщо би таким шляхом пішло кожне міністерство, то місцеві органи влади мали б в руках реальний ресурс, який іде через Держбюджет, але повноваження щодо розподілу та використання цих коштів з центрального рівня передавалися б на місця.

На мій погляд, цей процес має бути ініційований міністрами. Це моя принципова позиція.

Давайте перейдемо до болючої теми АТО. Після трагедії в Маріуполі ви відразу відправили у місто робочу групу Мінсоцполітики. Яка там склалася ситуація в соціальному плані?

Ситуація полягала в наступному: дуже швидко треба було приймати рішення, зважаючи на те, що ми вже мали негативний досвід, пов’язаний з бойовими діями в зоні АТО. Очевидно, цей негативний досвід ми отримали і через те, що, свого часу, не були прийняті правильні управлінські рішення. Зокрема, в свій час не були евакуйовані із зони АТО будинки-інтернати, будинки сімейного типу, геріатричні пансіонати. І тому, нажаль, на неконтрольованій українською владою території залишилися тисячі дітей, інвалідів, до яких органи державної влади по суті не мають доступу.

Тобто, їх залишили напризволяще? Чи здійснюється щось, аби вивезти їх звідти?

Загалом, цю ситуацію можна звичайно пояснити тим, що не були готові до такого розвитку подій. Ще рік тому Україна не могла собі уявити, що проти нас буде здійснюватись військова агресія, з’явиться майже мільйон переміщених осіб і що швидко доведеться приймати рішення. Можливо, сподівалися на те, що ситуація затихне і буде доступ до цих людей. Але ситуація, навпаки, загострилась.

Тож, на території, яка не контролюється українською владою, залишились діти, інваліди, цілих ряд соціально-вразливих категорій українців, які потребують допомоги, але держава її не може надати. Тому, коли ми зіткнулись із загостренням в Маріуполі, потрібно було дуже оперативно відпрацювати на місці завдання – як при необхідності швидше вивезти людей з небезпечної зони. Зараз там працюють робоча група Мінсоцполітики. Поїхав один із заступників мінстра, керівники департаментів міністерства. Тобто, люди мають бачити, відчувати, що українська влада їх не кидає, що вона, як може, вирішує їхні проблеми.

Крім того, ми тепер оперативно, з перших вуст, взнаємо – що потрібно людям. Очевидно, буде прийнято рішення щодо відшкодування сім’ям загиблих і поранених певних сум. За допомогою наших працівників будуть швидко сформовані списки, і ми знатимемо точну потребу у коштах, які маємо направити. Відразу після свого призначення міністром я сказав заступникам та іншим працівникам міністерства, щоб щотижня вони були у прифронтовій зоні, щоби ми могли реагувати одразу, привозити звідти реальну інформацію. Такі поїздки вже стали регулярні, і це дає можливість міністерству оперативно реагувати.

Загалом, після загострення ситуації на фронті, в нас вже вибудувана система реагування, під керівництвом Державної служби надзвичайних ситуацій. Тому, величезна подяка їм та Міністерству внутрішніх справ, які, при наближенні бойових дій до населених пунктів, підконтрольних українській владі, одразу евакуюють, вивозять дітей, інвалідів, пенсіонерів тощо.

Такі дії проводяться у Маріуполі?

Якби пішло дуже різке загострення, вони змогли би оперативно вивезти з Маріуполя ці категорії громадян. Ось буквально зараз, у ці хвилини з Дебальцево, Авдіївки МВС та Державна служба надзвичайних ситуацій вже евакуйовують. Повноваження між відомствами чітко розділені, в нас немає розброду. Навпаки, зараз вже маємо єдину систему, яка налагоджена за останні місяці. Сподіваюсь, це дасть можливість уникнути помилок піврічної давнини.

Але ж помилок треба не тільки уникати, а і виправляти. В будинках-інтернатах в зоні АТО, з яких нібито вивезли дітей, зараз заселені інші діти. Чи є програми, які би, наприклад, допомагали волонтерам вивозити звідти дітей? Ми ж не можемо їх там залишити…

Ми маємо вчитися на проблемах, аби не допускати їх в подальшому. Сьогодні виникла ситуація, коли в нас, на територіях в зоні АТО, немає соціальних працівників. Всі вони розігнані, розпущені терористами, які захопили українські міста. Немає ні управлінь соцзахисту населення, ні управлінь Пенсійного фонду, приміщення захоплені і розграбовані.  Тому ситуація - катастрофічна.

Щодо того, що ми можемо зробити, ми докладаємо максимум зусиль. І, в даному випадку, комунікуємо і співпрацюємо з Міжнародними організаціями, які мають контакт, які мають можливість хоч іноді доставляти туди гуманітарну допомогу. Наприклад, від нас вони знають, куди її треба доставляти. В першу чергу, мова йде про будинки-інтернати, центри обслуговування інвалідів, ветеранів, пенсіонерів. Ми надаємо всю можливу інформацію, аби допомога надходила саме туди.

Активно працюємо з волонтерами...

Також уряд намагається надати офіційну гуманітарну допомогу. Було вже 5-6 спроб, але лише в одному випадку, в результаті домовленостей, нам це вдалося зробити. Бойовики на блокпостах відмовляють категорично, хоча самі знають, що люди голодують. Але терористів абсолютно не хвилюють проблеми людей. Їх цікавить лише територія, навіть випалена і знищена. Вони знищують українських громадян на цій території і не роблять жодних спроб, аби хоч якось забезпечити людей.

Однак на Донбас направлено вже 12-й гумконвоїв з Росії… Як складається ситуація з фінансовим забезпеченням українців, які проживають на окупованих територіях?

Були ухвалені рішення уряду на підставі відповідних законів, де чітко прописана можливість забезпечення соціальними виплатами, зарплатами, пенсіями. І міністерство, і Пенсійний фонд діють в рамках закону «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». В законі чітко виписано, як мають здійснюватися соціальні виплати. Тому для того, аби люди із зони АТО отримали виплати, їм потрібно приїхати на територію, яка контролюється українською владою, зареєструватися через Державну міграційну службу, а довідка про реєстрацію буде підставою для здійснення відповідних нарахувань.

Скільки триває така реєстрація? Чи не може вона затягнутись на тижні, місяці? Бо блокпости людям проходити все важче.

Згідно закону ми маємо платити гроші лише тим, хто переїхав із зони АТО на постійне місце проживання у інші регіони. Інша можливість настає після того, як територія з окупованої знову стає територією України, де починається дія українського законодавства. Як Слов’янськ, Краматорськ. Доставити і надати виплати людям в зону, яка контролюється бойовиками, відповідні органи не можуть фізично. І у нас там немає структур, вони не працюють. Тому - лише ці дві можливості.

Втім, хочу сказати, що цих людей ніхто не позбавляє виплат. Всі вони нараховуються. І, як тільки ситуація зміниться, або ці люди виїдуть, вони одразу отримають всі виплати в повному обсязі.

А як щодо тих, хто неофіційно «іммігрував» до Росії? Вони теж повинні отримувати українську пенсію?

Ті, хто знаходиться у Росії, українську пенсію не отримують. Однак тих, хто сюди навмисно приїжджає тільки за пенсією і повертається назад, сьогодні дуже важко, майже неможливо відслідкувати… Що тут скажеш, проблем у нас, справді, багато. Наша задача оперативно реагувати на них. Ідеалізувати ситуацію не треба.

Ніхто ж не ідеалізує. Є певні проблеми і їх варто вирішувати. Втім, помилятися можна на початку, а війна у нас уже скоро рік. Наприклад, зараз дуже гостро стоїть проблема житла для переселенців. Як вона вирішується? Є якісь програми соціального житла для внутрішньо переміщених осіб?

Працює державна комісія, яка займається комплексними питаннями соціального забезпечення. Вона створена при державній службі надзвичайних ситуацій. Люди, які там працюють, через міністерства, через місцеві органи влади, намагаються вирішити такі болючі питання. Зараз йде системна робота, коли людей розміщують в санаторіях, дітей-сиріт - в інтернатах, інвалідів - у відповідних закладах.

Але ж повинні бути якісь загальнодержавні напрацювання, якісь державні програми…

Документальну роботу ми якраз намагаємось зводити до мінімуму. Наприклад, Мінсоцполітики займається питаннями оформлення гуманітарної допомоги, яка приходить в Україну. Раніше у нас були величезні проблеми з оформленням документів на кордоні. Згадайте про ті численні скандали через те, що ця допомога по 3-4 місяці стояла на митницях. Сьогодні процес перетину кордону гуманітарними грузами займає 7-8 днів. А допомога, яка безпосередньо йде в зону АТО, оформлюється за 1-2 дні. Так, є ще скарги і проблеми. Але і позитив та очевидні зміни вже є.

Найбільша складність у тому, що ніхто в країні не готувався до війни. Ми працюємо з коліс і намагаємось працювати злагоджено. Повірте, жодна країна світу не переживала такої маси проблем одночасно. Це зміна влади, переселенці, агресор, криза, анексія... При цих проблемах ми намагаємось навіть виплати додаткові переселенцям робити.

Які, до речі, соцвиплати переселенцям?

Непрацездатні отримують 884 гривні, працездатні - 442. Обліковано майже 950 тисяч осіб. З них розміщено близько 660 тисяч осіб. За останні декілька місяців, лише тільки на допомогу, профінансовано видатків більше ніж 0,5 млрд гривень.

Знаєте, працівникам системи соціального захисту, пенсійного забезпечення, треба низько вклонитись у ноги – вони працюють цілодобово аби забезпечити людей, які переселились. І це при тому, що всі поточні функції залишились.

Щодо роботи для переміщених осіб, то близько 30 тисяч українців звернулись до Державного центру зайнятості, з них біля 20 тисяч отримали статус безробітного.

Якщо держава поки не може самостійно справитись з проблемами, можливо доречно було б розширити співпрацю з волонтерами, громадськими організаціями?

Думаю, ці програми мають діяти паралельно, але допомагати одна одній. Ті, програми, які виконують волонтери, іноді мобільніші та активніші за державні, де варто пройти оформлення, затвердження, всю документацію. Державні органи виконавчої влади не повинні бачити у волонтерах противників, конкурентів. Коли я прийшов на посаду міністра, одразу заявив, що з волонтерськими організаціями варто шукати співпраці. Ми кожен тиждень проводимо наради, де вислуховуємо представників волонтерських організацій, шукаємо точки дотику та взаємодопомоги. Правовий статус волонтерів сьогодні чітко виписаний, але, якщо його треба буде посилити, внести якісь зміни, то моє відомство готове працювати над таким законодавством.

Загалом, я згоден у тому, що система надання соціальних послуг в Україні сьогодні дуже задержавлена, ми маємо її відкрити, аби в неї увійшли і волонтерський рух, і громадські організації, і зовнішні донори. Ця система повинна стати конкурентною. У цьому сенсі, війна дала нам певні можливості. Так, вона приносить невиправні збитки, але ми вчимось швидко реагувати, реформувати, діяти.

Раз ви вже заговорили про реформи, то давайте поспілкуємось про їх виконання. В коаліційній угоді чітко прописані терміни проведення змін в усіх галузях і влада повинна розуміти, що пообіцяти і не виконати, як було колись, уже не вийде… На якій стадії зараз перебувають реформи, що стосуються вашої галузі?

Коаліційна угода, справді, дуже чітко виписана. В системі пільг, наприклад, написано про перехід до відміни неефективних пільг, посилення адресності і часткову монетизацію. По пенсійній реформі теж усе по поличках - будемо переходити на єдиний принцип нарахування пенсій і до розвитку недержавного пенсійного страхування.

Ми не відхиляємось від цього. Ми уже зробили крок до єдиного нарахування пенсій, коли знизили поріг нарахування пенсії чиновникам. Два роки тому пенсія у них була 90% від заробітної плати, сьогодні - 60%. Таким чином вже зроблений серйозний крок до соціальної справедливості у пенсійному забезпеченні.

Я прогнозую непрості дискусії у парламенті, плюс, попереду місцеві вибори, коли кожна політична сила захоче собі бонусів. Тим не менш, ми будемо продовжувати слідувати угоді та запланованим реформам. Наприклад, ми запровадили практику, коли представники всіх парламентських фракцій приходять в міністерство та дискутують щодо напрацювання майбутніх законопроектів, вносять свої пропозиції та зауваження. Два тижні тому було ухвалено два законопроекти нашого міністерства з майже 300 голосами, коли навіть опозиційний блок дав свої голоси.

Ми з вами говорили про додаткові видатки, але ж ви також лобіюєте підвищення прожиткового мінімуму. Чи це не є популізмом за нинішніх умов?

Я переконаний, що нам потрібно шукати можливості для підвищення соціальних стандартів, тим паче, за нинішніх умов. Повірте, коли приймали бюджет, у нас була дуже непроста дискусія щодо цієї його частини. Ми маємо показати людям, що реформи робляться не заради реформ,  а заради підвищення якості і рівня життя в країні. З грудня 2015 року соціальні стандарти зростуть на 13%. І це той показник, який ми мусимо виконати.

Це якщо будуть реформи та економіка почне рухатись?

Звісно. Зараз ми бачимо загострення ситуації на сході, що є основною причиною падіння економіки. Але, думаю, що незважаючи на це, ми мусимо  далі реформувати країну. І люди зрозуміють нас, якщо вони будуть бачити реальні дії влади щодо проведення реальних реформ…

Ольга Каретнікова-Котягіна