20.05.2015

Сергій Квіт: На основі всіх технікумів, коледжів і ПТУ в кожній області буде створено лише один навчальний заклад

Катерина Пешко, «Главком»

Сергій Квіт зайняв посаду міністра освіти та науки 27 лютого 2014 року, отримавши кредит довіри Майдану. Символічно, що керівником освітньої галузі став ректор Києво-Могилянської академії, який до того був одним із найактивніших супротивників політики, яку проводило міністерство часів Дмитра Табачника.

Робота Квіта на тлі війни та економічних проблем «загубилась». Та врешті, він отримав не погану оцінку з боку експертного середовища – передусім, за прийнятий парламентом в липні минулого року закон «Про вищу освіту». І коли після обрання нової Верховної Ради змінювався уряд – на відміну від багатьох своїх колег, Квіт зберіг свою посаду.

Сьогодні у відомстві активно працюють над підвищенням якості освіти на усіх рівнях. «Не може бути школи, неспроможної давати нормальну освіту. Є і інша проблема: кількість учнів зменшилась, кількість вчителів залишилась та сама», - зазначає Сергій Миронович під час розмови і визнає, що державі вже зараз слід дбати про працевлаштування «зайвих» освітян.

Сергію Мироновичу, на адресу Уряду сьогодні звучить багато критики за відсутність реальних реформ. Міністерство освіти і науки України - чи не єдиний виняток. Всі просто забули про освіту, чи вам дійсно щось вдалось реформувати, змінити?

Легше сказати що не змінилося. Ми не фінансуємо нові освітні проекти, оскільки через війну і проблеми, накопичені десятиліттями, зараз для цього немає бюджетних можливостей. Будь-які реформи потребують ресурсів. І в цьому є велика проблема. Тому дивимося на реформування освіти і науки передусім як на зміну правил гри. До речі, можливо, тепер для цього справді найкращий час.

Стосовно того, що ми конкретно зробили. В минулому році був прийнятий закон «Про вищу освіту», над яким ми працювали дуже довго…

Але і тут є питання. Вам закидають, що ви, як і ваші попередники, чомусь почали з реформування вищої школи, а не середньої чи навіть дошкільної.

В ідеалі спочатку має йти рамковий закон – «Про освіту». Він визначає стосунки різних рівнів освіти – від дошкільної до освіти впродовж життя. А потім на основі цих загальних концептуальних засад готуються інші закони. Однак є дві причини, чому спочатку був прийнятий закон «Про вищу освіту». Перша: він був готовий, не було сенсу тягнути. Над концепцією університетської автономії ми працювали з 2005 року. Над текстом закону - останні три роки. Друга: в основі цього закону лежить ідея університетської автономії. Університети значною мірою можуть давати собі раду, якщо вони автономні. Школи, дитячі садочки - ні.

Щодо того, що зробили для науки. Була підписана угода про приєднання України до європейської програми «Горизонт-2020» (грантова програма ЄС, що фінансує дослідження, загальний обсяг фондів якої становить 80 мільярдів євро, - «Главком»). Це було дуже непросто. Тривалий час ми проводили переговори з нашими партнерами. Нам надаються великі пільги й можливості. Логіка така: якщо ми не можемо належно фінансувати наукові дослідження своїми ресурсами, то ми даємо можливість нашим університетам та дослідницьким інститутам здобувати необхідні ресурси самим через створення міжнародних консорціумів і боротьбу за гранти. Певний досвід є. Тепер наше завдання - поширювати інформацію, в який спосіб ця система працює.

Загальна сума визначеного внеску України для участі в програмі становить 35,5 мільйонів євро. Чи має держава зараз ці кошти?

Кожна європейська країна платить свій внесок залежно від ВВП. Україна одержала знижку 95%, у перший, 2015 рік, ми ще нічого не платимо, оскільки маємо відтермінування.

А далі?

Далі протягом п’яти років ми повинні заплатити оці 35,5 мільйонів євро.

Ця сума може бути зменшена вдвічі. Тому що частина нам може повернутися у вигляді технічної допомоги. Можемо знайти тих, хто б за нас заплатив. Тут ще треба вести переговори і далі цю тему супроводжувати, щоб участь у «Горизонті 2020» для нашої держави була якомога вигіднішою.

«Сам університет повинен подумати, як навчити студента»

Давайте повернемося про закону «Про вищу освіту», точніше - до його імплементації. Розкажіть, як відбувається цей процес.

Імплементація «Закону про вищу освіту» - це понад 40 різних документів: зміни до інших законів, урядові постанови, накази та листи МОН. Імплементувати все це складно. Імплементація нового закону - це не лише прийняття необхідних актів. Потрібно також змінити уклад академічного життя та спосіб мислення багатьох людей.

В чому саме перешкоди?

Урядові постанови треба погоджувати в різних міністерствах. Був, наприклад, один із заступників міністра фінансів, який абсолютно не сприймав ідеологію нового закону.

Хто саме це був?

Володимир Матвійчук. Але він вже не працює (був звільнений у березні 2015 року, - «Главком»). Коли ми імплементуємо закон, доводиться долати різні суб’єктивні та об’єктивні перешкоди, витрачати час і зусилля на те, щоб роз’яснити певні нові положення. Наприклад, важко проходив новий перелік галузей і спеціальностей, який є одним з головних у реформуванні вищої освіти.

І одразу певна група викладачів, студенти деяких спеціальностей висловили обурення. Постало навіть питання про існування цілого інституту КІМО – бо зникла галузь «міжнародні відносини».

Насправді нічого нікуди не зникає. Згідно з новим законом «Про вищу освіту», ВНЗ одержують ліцензію на спеціальності, які тепер укрупнені, а акредитуються навчальні програми (спеціалізації), що можуть пропонуватися самими університетами. Тобто тепер ВНЗ можуть мати більше програм підготовки, навіть більш вузькоспеціалізованих, ніж раніше. У т.ч. тих, що стосуються підготовки кадрів для міжнародної діяльності.

В Україні є свої особливості: міжнародні відносини, міжнародні економічні відносини й міжнародне право були збережені на рівні спеціальностей, хоч в усьому світі це спеціалізації переважно на магістерському рівні. Багато питань було з інженерно-технічними галузями і спеціальностями, з гуманітаріями, з різними групами впливу, які намагалися пролобіювати ті чи ті позиції. Всі питання вирішувалися в розмовах, дискусіях, інформуванні про кращий сучасний досвід, який нам нарешті треба запроваджувати.

Треба розуміти, що новий перелік галузей і спеціальностей потрібний насамперед для змін в організації навчального процесу, збільшення вибірковості курсів і програм, інтенсифікації форм контролю якості, зменшення аудиторного навантаження викладачів і студентів. Так що, новий перелік схвалений урядом, і ми перебуваємо на правильному шляху.

Але от виші до цих змін готові?

Іноді університетські адміністратори буквально заскочені тими правами, що отримують. Проте часи змінюються. На зміну формам ручного управління ВНЗ приходить збільшення прав та відповідальності, заохочення особистої та інституційної ініціативності.

Я наведу інший приклад. Він в часі був трохи раніше, але резонанс для МОН був теж досить важким. Це відміна обов’язкових курсів. Я скасував наказ про обов’язкові гуманітарні курси.

І за цим прокотилось незадоволення наукової спільноти і посипались новини із заголовками: «Квіт відмінив у вишах вивчення української мови і історії».

Дійсно. Але мало хто читав відмінений наказ. В назві йшлося про гуманітарні курси, але в самому наказі говорилося про 30 курсів обов’язкових, в тому числі – фізичне виховання, охорона праці в галузі і т.і. Переважна більшість прочитала тільки назву і почалося: «Квіт скасував гуманітарні предмети».

Ми підкреслювали, що за законом «Про вищу освіту» тільки сам університет може визначати, що у нього обов’язкове. Міністерство не може диктувати. Далі, освітянська громадськість до нас звернулася з проханням дати методичні рекомендації, тому що це нова реальність, по-іншому організовується навчальний процес. Тому я дав не наказ, а лист – щоправда, він теж обов’язковий для виконання, бо спрямований на імплементацію нового закону. Там ми пояснили все щодо вибіркових курсів: згідно з новим законом їх має бути не менше 25%, і ця вибірковість має бути реальною. Тобто, раз на рік – оптимально десь у березні – для студентів у кожному університеті повинні відбуватися презентації цих курсів. Кожна кафедра може презентувати свої курси, студенти повинні мати можливість прослухати презентацію, вибрати і записатися на ці курси. Такої практики раніше не було. Але вона обов’язково має бути. І ми методично роз’яснили, як це робиться.

Стосовно гуманітарних курсів, ми уточнили, що мова йде не про всі гуманітарні курси, а про так званий українознавчо-філософський цикл дисциплін, включно з філософією, історією української культури, українською мовою та історією України. Обов’язкових курсів тепер немає. Але обов’язкові ці напрями в межах 12 кредитів (кожна навчальна дисципліна оцінюється певною кількістю залікових одиниць - кредитів, що дозволяє співвіднести і уніфікувати рівень освоєння навчальних дисциплін у різних університетах, - «Главком»): культура, філософія, мова, історія. У цих рамках кожний університет може формувати свої власні курси. Вони можуть бути різними, інтегрованими. Тобто, можна поєднувати, наприклад, історію з філософією, мову з історією культури. Щоб це було цікавіше й більш привабливо для студентів.

У мене є знайомий, який закінчував весь цикл навчання в Колумбійському університеті в Америці. Я питаю: у вас на бакалавраті були обов’язкові гуманітарні курси? Він каже: так, «Історія цивілізацій». Тобто це обов’язковий гуманітарний інтегрований курс, визначений самим університетом.

Ми всі розуміємо пострадянські загрози, коли котрийсь ректор може сказати, що йому не потрібні гуманітарні предмети для всіх студентів, зокрема українська чи англійська мови. Тому ми прописали у компетенціях, що всі випускники українських ВНЗ повинні знати англійську мову не нижче рівня В2.

Отут якраз немала проблема – як і у викладанні, так і у бажанні студентів.

Це означає, що сам університет повинен подумати, як навчити студента.

Багато є першокурсників, які вже володіють англійською мовою, можуть принести свій сертифікат. І тоді вони не будуть, якщо не хочуть, вивчати англійську мову. Вони можуть взяти або іншу іноземну мову, або записуватись на якісь інші курси. Але всі випускники університетів повинні володіти англійською мовою на цьому рівні. І це справа університетів, як вони це організують.

І ми знову повертаємось до питання: чи готові університети - організовувати належне вивчення англійської мови, створення тих же інтегрованих курсів, та й, взагалі, до автономії?

Вони це зроблять. Не можна сказати, що вони не готові. Радше нові принципи організації навчального процесу поки що для багатьох незвичні. Серед нових важливих завдань – зменшення річного навчального навантаження викладачів з 900 до 600 годин на рік (для цього зокрема потрібний був новий перелік галузей і спеціальностей). Я знаю, що Львівська Політехніка і Києво-Могилянська академія готові зробити такий перехід вже з наступного навчального року. Хоч ми даємо для цього цілий рік.

Фізичне виховання також перестало бути обов’язковим. Це не означає, що ми хочемо ліквідувати фізичне виховання в університетах. Але так, як в усіх інших університетах світу, потрібно, щоб кафедри фізичного виховання пропонували студентам свої курси, секції, матеріально-технічну базу, рекламували їх. Молодь завжди буде займатися спортом. Їм треба тільки показати всі можливості, які може запропонувати університет. Дійсно, багато змін, але вони на користь.

«Ми започатковуємо новий тип навчального закладу професійної освіти»

На вашу думку, це просто спільнота не вчиталася в суть змін, чи комусь було вигідно розкручувати негатив в інформаційному просторі?

Я не думаю, не бачу якогось конкретного ворога реформ в освіті чи ворога собі.

Найбільш активні в цьому питанні були наші гуманітарії. Ми мали спеціальну нараду у Віце-прем’єра з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка. Туди прийшли директори академічних інститутів філософії, історії, літератури, там були літературознавці, історики, перекладачі, університетські викладачі. Це лідери в своїх галузях. Ми проговорили питання, що всіх турбували, все з’ясували і заспокоїлися.

Але вони були схвильовані. І я думаю, що оця схвильованість – це щось дуже добре. Вони відчули небезпеку для української гуманітаристики й відразу відреагували на неї, не сиділи пасивно, склавши руки. Це свідчить про те, що живемо в часи великої громадянської активності. Філософія, як і математика, – це моє глибоке переконання – формує культуру мислення.

Ви прораховували всі наслідки, які може принести таке реформування? Що, наприклад, робити з тими викладачами, які підпадуть під скорочення, як у зв’язку із новим переліком галузей спеціальностей, так і у зв’язку зі скороченням кількості вищих навчальних закладів відповідно до вимог МВФ?

Ситуація така. В Україні до прийняття закону «Про вищу освіту» - було 802 вищих навчальних заклади. А ми там прописали, що їх має бути 317. Їх уже 317, я вам відкрию секрет.

Бо фактично закон «Про вищу освіту» - це закон про університетську освіту.

Ви просто «відкинули» технікуми, коледжі і т.п.?

Так. Формально коледжі і технікуми – це ВНЗ так званого I-II рівня акредитації. Фактично це не є вища освіта. І цей закон «Про вищу освіту» не визначає цим закладам їхньої професійної ніші, не говорить, як їм розвиватися далі.

Значна частина технікумів і коледжів стала частиною структури університетів. Це означає, що вони практично перестали бути технікумами. Тобто вони не співпрацюють з ринком праці, а виконують функцію профорієнтації для вишів. Сенс який в тому був? Дуже простий. Це була можливість обходити ЗНО і вступати без загального тестування до вищого навчального закладу. Наш новий закон вже не дає такої можливості – цей 2015 рік останній. Схема закривається.

Тому їм треба думати: або лишатися в системі вищих навчальних закладів, або ні. В першому випадку це вже не може бути технікум і коледж, це має бути якась структура, передбачена законом «Про вищу освіту». Тобто це може бути кафедра чи інститут. Чи може технікум бути кафедрою? Тут є питання. Тому потрібен спеціальний закон, який дасть можливість розвиватися технікумам і коледжам в їхній власній ніші, у співпраці з ринком праці, власне, з працедавцями. Закон «Про вищу освіту» їх витиснув в інші ніші. Новий закон «Про професійну освіту», роботу над яким ми завершуємо у травні, визначить, що їм робити далі.

І що їм робити далі?

Ми започатковуємо новий тип навчального закладу професійної освіти – це Регіональний багатопрофільний центр професійної освіти.

Наприклад, у нас є якась область, в ній є певна кількість технікумів і коледжів, професійно-технічних училищ і ліцеїв. На основі всіх цих закладів може бути створений лише один новий заклад – Регіональний багатопрофільний центр професійної освіти. Всі професії, які готували різні навчальні заклади, будуть зведені в одному закладі. І це вже буде оптимізація мережі. Тому що теперішня мережа створювалася під радянську індустрію, під ті заводи і фабрики, які колись працювали, яких немає зараз, або виникли інші.

Створюватися такий центр має на обласному рівні. Бо саме тут можна зрозуміти потреби індустрії. Важливо, що паралельно створюється також обласна рада стейкхолдерів – тих, хто зацікавлений у випускниках цих закладів й несуть відповідальність за розвиток індустрії, розширення податкової бази, створення нових робочих місць. Це представники самих закладів освіти, місцевих органів влади, бізнесу та важливих державних підприємств. Рада стейкхолдерів на місці буде визначати, скажімо, які професії закривати, які, навпаки, розвивати, що оптимізовувати, що, навпаки, започатковувати і відкривати.

Такий підхід, в рамках політики децентралізації, має бути дуже плідним для розвитку професійної освіти. Ми створюємо нову ситуацію, коли заклади професійної освіти спілкуються безпосередньо з працедавцями. Держава залишає свою відповідальність за розвиток галузей індустрії та відповідної професійної освіти на загальнонаціональному рівні.

Коли чекати на рамковий закон «Про освіту» та на закон «Про професійну освіту»?

Ми працюємо над трьома законами, які мають бути внесені протягом місяця. Це закон «Про науку і науково-технічну діяльність», закон «Про професійну освіту» (включає в себе професійно-технічну та середню спеціальну освіту). І третій закон – базовий «Про освіту», який визначатиме стосунки між різними рівнями освіти та їхні концептуальні рамки.

А щодо закону «Про середню освіту»? Які тут дед-лайни?

Це буде наступний крок. Бо середня освіта обов’язково має бути представлена після рамкового закону. Напрацювання робочої групи, які були зроблені для рамкового закону в частині середньої освіти, ляжуть в основу закону «Про середню освіту».

Які тут мають відбутися реформації?

Має бути 12-річна школа – зараз 11-літня. Має бути профільна школа. Щоб була профільна школа, для цього мають бути належно підготовлені вчителі. Ці вчителі повинні одержувати вищу зарплату. Для профільних шкіл буде створена якісно інша матеріально-технічна база.

Ще потрібно багато чого зробити, щоб все змінити на краще. Наприклад, слід відмовитися від політичних призначень директорів. Кандидатури керівників навчальних закладів мають погоджуватися з педагогічним і, можливо, з батьківським колективами. Потрібно запроваджувати фінансову автономію освітніх закладів.

Якою має бути зарплатня вчителя?

Гідною.

Я сам з вчительської родини, у мене мама вчителька, бабуся вчителька, теща вчителька. Зарплатня має бути гідною. Зараз вона не гідна. Людина не може свою родину прогодувати тільки на вчительську заробітну платню.

На всі ці зміни потрібні кошти. Чи готова держава їх зараз виділити?

Це не питання одного року. Думаю, у 2015-му ми змінимо правила гри. Звичайно, реформи потребують спеціальних витрат. Тому сподіваюся, що державний бюджет зможе фінансувати необхідні зміни вже з наступного року. А цього року ми розпочнемо закуповувати нові шкільні автобуси.

Самі по собі закони ще не є таким сигналом, як у бігунів: постріл – і вони побігли. Зміни в освіті й організації наукових досліджень так не відбуваються. Треба змінювати практику застосування, психологію людей, інші закони, з якими конкретні зміни корелюються. От в законі «Про вищу освіту» записана фінансова автономія. Відтак пізніше ми внесли зміни до закону «Про бюджетний кодекс», щоб університети та академічні установи могли відкривати рахунки, обслуговуватися в банках і перевести туди свої спецфонди. Тепер проходить погодження порядок обслуговування ВНЗ у банках. Так все робиться крок за кроком.