09.06.2015

Олег НАЛИВАЙКО: «Професія журналіста затребувана у суспільстві, яке прагне правди і миру»

Рік, що минув після анексії Криму й початку російської агресії на сході країни, для українських журналістів став роком випробувань не тільки професійних якостей, а й громадянської позиції. Колеги-патріоти України з Криму й Донбасу через закриття ЗМІ й реальну загрозу життю вимушені були долучитися до тисяч переселенців, облаштовуватися на новому місці, шукати роботу і нести слово правди про життя своїх земляків, також і тих, хто з різних причин залишився на окупованій території. Саме з цієї теми ми і почали розмову напередодні професійного свята журналістів з головою Держкомтелерадіо Олегом Наливайком.

На Донбас ми несемо правду про Україну

— Останнім часом у нашому житті виникла нова професія — військовий кореспондент. З’явилися справжні хоробрі серця серед колег, зокрема жінки, які разом з прес-офіцерами ЗСУ доносять до нас правду про те, що відбувається на бойових рубежах і навіть на окупованих бойовиками територіях.

— Так, ми з повагою ставимося до роботи цих журналістів. Нині вже відновлено діяльність телерадіокомпаній в Луганській і Донецькій областях. Якщо раніше частину контенту виробляли у Києві, то тепер повністю працюють місцеві журналісти. Ми завершили прийом документів на конкурс на заміщення посад керівників обласних телерадіокомпаній, обрали кандидатури, які змагатимуться між собою. Отже, незабаром інформаційне забезпечення у цих регіонах запрацює на повну потужність.

Звісно, нам ще треба запровадити цілу низку заходів, щоб наші колеги там почувалися більш захищеними. Те, що роблять із страхуванням працівників роботодавці й громадські організації, має підкріпитися на законодавчому рівні. Є певні проблеми зі страховими компаніями, регуляторними органами. Слід визнати, що ми виявилися не готовими до того, що журналістам доведеться працювати в умовах воєнних дій. І саме зараз ця робота пріоритетна для комітету.

— Як нині просувається процес реформування інформаційної галузі та його законодавчого підкріплення?

— Рік тому ми визначили 5 пріоритетних завдань у законодавчій сфері і продовжуємо роботу над ними. У парламенті були ухвалені законопроекти про суспільне телерадіомовлення, про розширення зони чинності закону про доступ до публічної інформації. Останній закон уже набув чинності, і журналістам важливо навчитися користуватися правами, які він надає. Ми проводимо серію семінарів, навчаючи більш ефективно здобувати інформацію. До речі, це стосується і журналістів, які працюють на сході, бо є тенденція прикриватися війною, щоб приховати від оприлюднення ту чи ту інформацію, яка не є державною чи військовою таємницею.

Уже ухвалений у другому читанні й закон про захист гарантій професійної діяльності журналістів. Тепер на чиновників чи бізнесменів, які захочуть залякати працівника медіа або завдати шкоди технічним приладам, якими той користується для збирання інформації, очікує не тільки громадський осуд, а й кримінальна відповідальність.

Ще два законопроекти перебувають на етапі підготовки до другого читання. Це закон про прозорість медіа-власності й реформування державних і комунальних друкованих засобів інформації. Їх мають цього року ухвалити, бо це записано у коаліційній угоді.

— Коли ми матимемо повноцінне суспільне телебачення, за яке проголосувала Верховна Рада?

— Контент уже створюється, а ось над юридичними і організаційними засадами ще працюємо. Тривають дискусії, якою має бути форма власності. Протягом літа ми сформуємо наглядову раду, восени — правління, а потім — випуск акцій. Завершити цей процес плануємо до листопада-грудня, потім прийняти бюджет і з 1 січня почати працювати. Суспільне телебачення матиме один громадсько-політичний канал і другий — культурно-освітній. Припускаємо, що буде й третій канал, із регіональним контентом. Але, можливо, обмежимося ефірним часом для областей на двох каналах. Ми вирішуємо це питання.

— Чи люди сплачуватимуть за перегляд програм суспільного телебачення?

— Перші чотири роки воно буде фінансуватися з держбюджету, тому для глядачів залишиться безкоштовним. Будемо сподіватися, що за цей час суспільне ТБ перейде на фінансування за рахунок реклами. Але є й прогноз впровадження оплати на рівні 50—150 гривень на рік.

— Дуже важливим завданням для українських журналістів є залучення до своєї аудиторії жителів Донбасу, які перебувають під впливом пропаганди російських засобів масової інформації. Чи є у нас технічні можливості доносити до них правду про Україну?

— Нас дуже критикують за те, що ми слабко займаємося контрпропагандою. На мою думку, журналісти й не мають цим займатися. Для такої роботи є спецслужби й інші фахівці. Журналіст має нести правду людям. А оскільки правда на нашому боці, то достатньо просто професійно працювати і чесно виконувати свої обов’язки. А ось завдання влади і медіа-бізнесу — створити платформи, з яких можливим буде донесення правди до жителів Донбасу і в яких чесно розповідатимуть про їхнє життя.

Будемо сподіватися, що відновлення з лютого цього року роботи обласних телерадіокомпаній, які свого часу були захоплені бойовиками, сприятиме цьому. Ми щотижня розширюємо мережу і запускаємо нові передавачі по лінії розмежування, які охоплюють сигналом і частину близько 50 кілометрів окупованої території. Працює супутникове радіо, нас чують у Донецьку і Луганську, FM-діапазон охоплює 70 кілометрів вглиб. Отже, голос національної радіокомпанії можна почути в Росії, Криму і на Донбасі. Звісно, що покрити аналоговим мовленням усю окуповану територію не можемо з технічних причин.

До речі, використовуємо можливості іномовлення, для якого передають новини журналісти-волонтери з окупованих територій, щоб в інших країнах знали правду про життя людей під владою бойовиків. Зараз ми укріплюємо УТР, створений як канал іномовлення, який має кадри і досвід роботи на закордоння, дуже добре технічно оснащеним каналом Нацбанку. Шукаємо фінансування для цієї роботи не тільки в Україні, а й серед наших європейських друзів, які реально оцінюють силу російської пропаганди. Отже, ми будемо поширювати наше мовлення на території Криму, Донбасу і Росії.

Підтримка малої преси зробить роздержавлення безболісним

— Як, на вашу думку, вплине децентралізація влади на реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ? Коли це розпочнеться, адже закон так і не пройшов друге читання у парламенті?

— У європейській практиці немає такого, щоб держава була власником телекомпанії чи газети, тому і ми, вступивши до Ради Європи, узяли на себе зобов’язання провести ці реформи. Торік, щоб ухвалити цей закон, не вистачило десятка голосів. Однак цього року ми добилися, щоб законопроект був включений до коаліційної угоди, тож до кінця року він має бути ухвалений.

У березні цього року делегація з України побувала у Страсбурзі, де ми представляли наш законопроект з роздержавлення на експертизу спеціалістам Ради Європи, чітко обговорили її процедуру і саме ухвалення закону. Фахівці Євросоюзу нам допомагають у створенні суспільного телебачення, така сама допомога обіцяна і щодо реформування друкованих ЗМІ. І вже зараз колеги з Литви, Польщі, Фінляндії, Голландії працюють в Україні, зустрічаються з редакторами. Вони нададуть рекомендації щодо цього процесу в Україні.

Я оптиміст, тож сподіваюся, що після ухвалення закону в парламенті ми вийдемо на пілотний проект. Плануємо діяти за схемою «2+1», тобто протягом двох років буде запроваджено пілотний проект у кількох редакціях, які захочуть узяти в ньому участь. До речі, влада не може заборонити редакціям піти у першу чергу на роздержавлення й узяти участь у пілотному проекті. За 2 роки за підтримки Ради Європи і медіа-спілок ми напрацюємо досвід і зміни до закону, щоб, ухваливши їх, застосувати це вже у всій країні.

До речі, і з реформуванням преси ситуація змінюється щотижня. Нещодавно спілкувався на Хмельниччині з колегами, дедалі більша кількість яких готова до роздержавлення, бо коштів від органів влади все одно нема, більшість видань уже навчилися виживати самостійно й готові брати на себе відповідальність.

Звісно, виникнуть певні проблеми із впровадженням децентралізації влади. Треба уважно стежити, за якими принципами вирішуватимуть долі видань та їхніх колективів. Але, думаю, певний час ще працюватимуть у новостворених регіонах по кілька місцевих видань, а об’єднавчі процеси відбуватимуться поступово. Інша проблема — видання у депресивних районах, де слабко розвинутий бізнес і немає рекламодавців. Їм буде тяжко виживати. Але у спілці ми якраз і обговорюємо плани підтримки таких колективів, готуємо закон про підтримку малої преси. Робити висновки, звісно, будемо вже тоді, коли з’являться нові карти адміністративно-територіального устрою.

— А газети на кшталт «Ленінського шляху» в Україні ще виходять? Як запроваджується у медіа-сфері закон про декомунізацію?

— Після його ухвалення Держкомтелерадіо звернувся до обласних держадміністрацій, щоб на місцях провести роботу із виконання цього закону. Як на мене, головна проблема — не у назві видання, а в його наповненні. І тут треба чітко моніторити ЗМІ, бо пропаганда комунізму у нас заборонена. А назви, звісно, треба змінювати, хоч за стільки років незалежності ці процеси поступово відбулися без примусу зверху.

У день нашого професійного свята хочу побажати всім колегам-журналістам радості від творчої праці, здоров’я і оптимізму, адже наша професія дуже затребувана у суспільстві, яке прагне правди, волі й миру.

ДОСЬЄ «УК»

Олег НАЛИВАЙКО. Народився в 1961 році у Львові. Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського університету. Стажувався в Агентстві міжнародного розвитку США (1994 рік), Академії народного господарства (Німеччина, 1995 рік). Очолював корпорацію «Інформаційні системи України», холдинг «Главред-медіа», УНІАН.

Голова Держкомтелерадіо (2009—2010 рр., з березня 2014 року). Очолював Національну спілку журналістів України (2012—2014 рр., з березня 2014 р. секретар спілки).

Лариса КОНАРЕВА,«Урядовий кур’єр»