08.04.2016

Виступ Президента на урочистому зібранні, присвяченому Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 27-й річниці виведення військ з Афганістану

Пресвяті отці, дорогі друзі, шановні ветерани, бойові побратими!

Ще на один рік віддалилися від нас події в Афганістані на початку 80-х. І стільки вже сплило часу, що дійсно вже є підстави вважати ветеранами всіх вас – тих, в чиє життя так несподівано і так безжалісно, починаючи з 79-го року, увірвалася війна. Бо одразу ж після цього молодих хлопців, які щойно повернулися з Афганістану, якось був певний дисонанс називати ветеранами.

Сьогодні ситуація змінилася кардинально.

Здавалося б – де Україна, і де – Афганістан? Де Київ, Черкаси, Львів, Харків чи Запоріжжя і – де Кабул, Мазарі-Шаріф, Саланг? Що там шукати нашим солдатам? Але ви діяли так, як мусили діяти. Ви продемонстрували вірність присязі, продемонстрували мужність та героїзм, ту самопожертву заради бойових побратимів, той джентльменський набір справжнього воїна-українця. Ви заклали ті бойові традиції, які потім, як повітря, нам були потрібні, коли треба було боронити Батьківщину. Так є і тепер, коли імперія-агресор знову намагається зламати ваше життя, наше життя і життя кожного громадянина-українця.

Пам'ятаєте, коли держава не давала тієї шани, яку заслуговують ветерани? Коли чиновник-бюрократ насмілювався говорити «Я вас туди не посилав»? І одразу ж держава за таке ставлення до ветеранів заплатила високу ціну. Ви не образилися, не відвернулися від держави. І як тільки державі ставало важко, воїни-афганці першими підставляли своє плече.

І держава, я сподіваюся, нарешті вивчила ці уроки – уроки ставлення до ветеранів. Бо коли була Помаранчева Революція, воїни-афганці були серед перших, хто вийшов для боротьби проти несправедливості. І коли була Революція Гідності – ніхто ніяких наказів не давав, але ви чітко визначили, що місія кожного з вас – там: і безпеку маємо забезпечити, і від провокацій захистити, і не вдень, і не на сцені, а вночі, коли були розписані наряди. І коли я заходив до «Афганської сотні» вночі у палатку – ми сиділи і говорили, і мріяли, яким чином нам боротися за свободу, волю, незалежність нашої держави. І афганці не зрадили.

Знову, коли напав на нашу державу агресор, а в країні не було армії – армія була розграбована і знищена, нашпигована агентами ФСБ, і щоб ти не сказав – ворог знав це перше, ніж командир відділення, взводу, роти чи батальйону, свої традиції першими прийшли продемонструвати воїни-афганці. В ще не існуючі тоді перші добровольчі підрозділи, що формувалися на базі сотень Майдану, батальйони Національної гвардії ви прийшли з вашим патріотизмом, силою духу вчити молодих хлопців і дівчат. Це тоді закладалися ті традиції, які панують в афганському братстві. І це дякуючи вашим зусиллям нам вдалося побудувати Збройні Сили.

І сьогодні і в Збройних Силах України, і в Національній гвардії, і в Прикордонних військах, і в Службі безпеки України, спецпідрозділах потрібен справжній афганський досвід – ваш професіоналізм, ваш військовий вишкіл, ваш патріотизм і – ви знову у строю. Ні, афганців ніхто повісткою до воєнкомату не викликає, афганці приходять і знають де їх місце.

Доля ще раз перевірила вас на міцність, і держава ще раз переконалася – афганці незламні.

Сьогодні ми зібралися в цій залі для того, щоб віддати заслужену шану ветеранам бойових дій на території інших держав, які з честю виконали свій бойовий обов'язок і для яких 15 лютого – свято на все життя, у яких завжди перед очима стоять ті останні підрозділи, які покидали Демократичну Республіку Афганістан.

За часів колишнього СРСР тема участі військових у локальних війнах зумисно замовчувалася. Україна ж першою на пострадянському просторі на знак глибокої поваги до своїх синів, яким мимоволі випало воювати далеко від рідних домівок і до того ж за чужі інтереси, почала офіційно відзначати 15 лютого День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

У збройних конфліктах на чужій землі ви гідно виконали свій обов’язок і виявили найкращі моральні якості, особистий героїзм, з одного боку, толерантність і милосердя, – те, що притаманно українським воїнам – чим заслужили визнання і вдячність інших народів. Я мав можливість в цьому переконатися і в Афганістані, і в Косово, і в інших країнах, де українські миротворці проявили себе з найкращого боку.

На жаль, багато хто не повернувся з чужини живим, і сьогодні вся українська земля загадує найкращих своїх синів і доньок. Пропоную вшанувати пам’ять ваших полеглих побратимів хвилиною мовчання. І так само давайте вшануємо всіх, хто віддав своє життя, боронячи Україну від російської агресії.

Що ж гарантує нам неповторення трагічних сторінок історії? Що гарантує, що ми добре вивчили і засвоїли уроки минулого? Гарантує це нам лише державна Незалежність України. І цей вибір був зроблений Українським народом, всіма нами 25 років тому.

А от імперія не змінилася, і доказом того є і анексія Криму, і агресія на Сході нашої держави, і бомбардування російськими винищувачами мирних кварталів в Сирії. І лише уявімо собі, якби ми рішуче не порвали з Росією в 1991 році, хіба сьогодні наші діти не мусили б виконувати так званий «інтернаціональний обов’язок» в Сирії та інших країнах Близького Сходу чи десь ще? Бо нема на карті світу такої точки, яка була би недосяжною для хворобливих геополітичних російських амбіцій.

Імперська манія величі – дуже небезпечний діагноз. Хворіють на неї одні, а за лікування платять інші, причому своїми життями. Саме тому зараз весь світ – з Україною, і Росія опинилася в повній ізоляції.

Я щойно вчора повернувся з Мюнхена, де брав участь у глобальній світовій конференції з питань безпеки. Прямо переді мною виступав російський прем’єр-міністр Медвєдєв, який сказав, що в Україні немає агресії, на їх думку, в Україні є громадянська війна. Я не став вступати в полеміку. Але я чітко заявив – які ще потрібні докази російської агресії? Сотні російських паспортів, які я продемонстрував у Мюнхені минулого року. Найсучасніша зброя, яка була вилучена у російських спецназівців, супутникові фотографії, відео з дронів, яке, нарешті, у нас з’явилися, відеофіксація нашого головного управління розвідки, десятки російських солдатів, які були продемонстровані всьому світові, і, до речі, системи залпового вогню «Смерч», «Град», «Ураган» російського виробництва, якими обстрілювали мирні квартали Краматорська, Маріуполя, Волновахи. На їх совісті тисячі українських життів. Це – не громадянська війна, це – ваші солдати в Криму, це тисячі озброєних до зубів російських військовослужбовців, агресорів, які перетнули наш кордон. Це танки, амуніція, артилерія, яка знаходиться на моїй землі. І ми нікому цього не дозволимо! Ви заплатите ту ціну, яку має заплатити агресор. Весь зал оплесками підтримав Україну.

Шановні бойові друзі!

Хочу запевнити присутніх, що високо ціную ваші самовідданість, бойовий та життєвий досвід, вміння долати труднощі, досягати поставленої мети.

Як Президент України завжди підтримуватиму ініціативи громадського руху ветеранів бойових дій, спрямовані на збереження традицій військового братерства та консолідацію суспільства.

Ми не дозволимо п’ятій колоні росіян розколоти Україну! Ми не дозволимо повторити почивший у бозі проект «Новоросія». Україна є сильною єдиною державою, яка здатна захистити себе і здатна рухатись в Європу!

Щиро дякую вам за незбориму силу духу, героїзм, за вистраждане та звершене. Переконаний, що ви, воїни-афганці, завжди будете яскравим взірцем для українських патріотів.

Честь вам і слава, шановні ветерани Афганістану!

Слава Україні!

Дозвольте із надзвичайною приємністю вручити вашим побратимам високі державні нагороди за особисті заслуги перед Українським народом і подякувати вам за це.